«Ви запитуєте – ми консультуємо»: порядок працевлаштування іноземців

07 серпня 2018

До Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області звернулась за консультацією начальник відділу персоналу виробничого підприємства з питанням щодо порядку працевлаштування іноземців, адже, відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території держави на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

За словами головного державного інспектора відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Дніпропетровському регіоні Олени Аладіної – дійсно, вищевказана гарантія також стосується і права на трудову діяльність іноземців та осіб без громадянства.

Кодексом законів про працю України передбачено, зокрема, що трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством держави, в якій здійснене працевлаштування (наймання) працівника, та міжнародними договорами України.

Крім того, стаття 42 Закону України «Про зайнятість населення» (далі Закон) від 05.07.2012 № 5067 –  VI ( із змінами та доповненнями) визначає, що роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі Дозволу, що видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Проте, в той же час, Закон визначає винятки із загального правила і визначає категорії осіб, працевлаштування яких здійснюється без Дозволу.

До таких категорій належать:
1)  іноземці, які постійно проживають в України;
2)  іноземці, які набули статусу біженця або одержали дозвіл на імміграцію в Україну;
3) іноземці, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в  Україні;
4)  представники іноземного морського (річкового) флоту;
5)  працівники закордонних засобів масової інформації, акредитованих для роботи в Україні;
6) спортсмени,  які   набули   професійного статусу,  артисти  та  працівники   мистецтва   для    роботи в Україні за фахом;
7)  працівники аварійно-рятувальних служб для виконання термінових робіт;
8) працівники іноземних представництв, які зареєстровані на території України в установленому законодавством порядку;
9) священнослужителі, які тимчасово перебувають в Україні на запрошення релігійних організацій для провадження канонічної діяльності;
10) іноземці, які прибули в Україну для участі у реалізації проектів міжнародної технічної допомоги;
11) іноземці, які прибули в Україну для провадження викладацької та/або наукової діяльності у вищих навчальних закладах на їх запрошення;
12) інші іноземці у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Однак, слід зазначити, що цей Закон передбачає значні штрафні санкції за працевлаштування іноземців без Дозволу. Тому, якщо роботодавець впевнений, що іноземець належить до однієї з категорій, які можуть бути працевлаштовані без отримання Дозволу, він повинен мати доказ належності працівника до зазначеної категорії осіб та бути готовим надати вказаний доказ контролюючим органам. А у випадку спірних та неоднозначних ситуацій краще отримати письмове роз’яснення від територіального підрозділу Міністерства соціальної політики.

Закон визначає окремі категорії іноземців, працевлаштування яких має певні особливості.

До таких особливих категорій віднесено:

– іноземних високооплачуваних професіоналів (спеціалісти, які отримають заробітну плату у розмірі не менше 50 мінімальних заробітних плат);
– засновників та/або учасників, та/або бенефіціарів (контролерів) юридичної особи, створеної в Україні;
–  випускників університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України;
–   іноземних працівників творчих професій;
–   іноземних ІТ – професіоналів.

Найважливішими особливостями працевлаштування даних категорій іноземців є, по-перше,  відсутність законодавчо встановленої вимоги щодо мінімальної заробітної плати для таких працівників; по-друге, строк, на який видається Дозвіл на працевлаштування осіб вказаних категорій.

Щодо мінімальної заробітної плати, яка має виплачуватися працівникам – іноземцям, то частина 3 статті 421 Закону України «Про занятість населення» встановлює, що роботодавець може отримати Дозвіл, за умови виплати заробітної плати у розмірі не менш як:
– п’ять мінімальних заробітних плат – іноземним найманим працівникам у громадських об’єднаннях, благодійних організаціях та навчальних закладах, визначених у статтях 34, 36, 37, 39, 41, 43, 48 Закону України «Про освіту»;
– десять мінімальних заробітних плат – для всіх інших категорій найманих працівників.

Дозвіл на працевлаштування іноземців, що відносяться до вищевказаних особливих категорій, може бути виданий строком до трьох років. Тоді, як за загальним правилом Дозвіл видається строком до одного року. А для його отримання роботодавець подає до територіального центру зайнятості за місцем  реєстрації роботодавця пакет документів до якого входять:

1) заява за формою, визначеною постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2017 № 858;
2) копія паспорта іноземця з перекладом;
3) кольорова фотокартка;
4) копія проекту трудового договору, посвідчена роботодавцем.

У випадку, якщо роботодавець працевлаштовує іноземця, що належить до спеціальної категорії іноземців, додатково подаються такі документи:

1) щодо випускників університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, — копія диплома про вищу освіту відповідного університету, визнаного в Україні в установленому порядку;
2) щодо іноземних працівників творчих професій – нотаріально засвідчені копії документів, що ідентифікують об’єкт авторського права та/або суміжних прав автора та засвідчують авторство (авторське право);
3) щодо відряджених іноземних працівників – копія договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб’єктами господарювання, яким передбачено застосування праці іноземців та осіб без громадянства, які направлені іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (надання послуг);
4) щодо внутрішньокорпоративних цесіонаріїв – рішення іноземного суб’єкта господарювання про переведення іноземця на роботу в Україну та копія контракту, укладеного між іноземцем або особою та іноземним суб’єктом господарювання, про переведення на роботу в Україну з визначенням строку роботи в Україні;
5) щодо осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, – копії рішення про оформлення даних документів та довідки про звернення за захистом в Україні.

Слід звернути увагу на те, що всі перелічені документи, що були видані на території іншої країни, мають бути у встановленому порядку легалізовані. Легалізація може бути здійснена шляхом проставлення штампу апостиль або консульської легалізації.

Подана заява про видачу Дозволу розглядається протягом 7 робочих днів (заява про продовження строку дії Дозволу розглядається протягом 3 днів).

У випадку позитивного рішення про його надання, роботодавець протягом десяти днів з моменту отримання вказаного рішення, зобов’язаний сплатити відповідну плату за видачу такого документу (розмір плати напряму залежить від строку, на який він видається). А у випадку, якщо роботодавець не здійснить оплату у встановлений строк – він буде скасований.

Після отримання Дозволу, роботодавець зобов’язаний протягом 90 днів укласти трудовий договір з особою, щодо працевлаштування якої видано Дозвіл, та не пізніше 10 днів з моменту укладення договору – надати його копію територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції. Ігнорування роботодавцем вказаного положення є підставою для його скасування.