Питання відповідь: роз’яснення з питання умов та розміру виплати вихідної допомоги при звільненні

Головний державний інспектор відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Дніпропетровському регіоні управління з питань праці Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області Олена Аладіна  надала  роз’яснення з питання умов та розміру виплати вихідної допомоги при звільненні.

Виплату грошової допомоги у разі звільнення працівників передбачено ст.44 КЗпП України, а також колективними договорами.

Розмір вихідної допомоги залежить від підстави звільнення працівника, а саме:  
1.    Вихідна допомога у розмірі не менше одного середньомісячного заробітку виплачується у наступних випадках:

• відмова  працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом із підприємством, установою, організацією, а також  відмова працівника від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці ( п.6 ст.36 КЗпП);
• зміни в організації виробництва та праці, у тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ст.40 КЗпП);
• виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану його здоров’я, які перешкоджають продовженню такої роботи, а також у разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування такого допуску, якщо виконання покладених на працівника обов’язків вимагає доступу до державної таємниці (п. 2 ст. 40 КЗпП);
• поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40 КЗпП).

2.    Вихідна допомога у розмірі двох мінімальних заробітних плат виплачується у наступних випадках:

• у разі призову або вступу працівника або власника – фізичної особи на  військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до  ст. 119 КЗпП (п. 3 ст. 36 КЗпП).

3.    Вихідна допомога у розмірі не менше тримісячного середнього заробітку  виплачується у наступних випадках:

• внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавство про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст. 38, 39 КЗпП).

4.    Вихідна допомога у розмірі не менше шестимісячного середнього заробітку  виплачується у наступних випадках:

• у разі припинення повноважень посадових осіб (п.5 ч.1 ст.41 КЗпП).

Розрахунок вихідної допомоги здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України  від    8 лютого 1995 року № 100, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Працівнику, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

У разі якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, то середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігалася заробітна плата або зберігалася частково, виключається з розрахункового періоду. До такого часу належать періоди, коли:

• працівник із незалежних від нього причин працював у режимі неповного робочого тижня (наприклад, наказом по підприємству працівника переведено на роботу на умовах неповного робочого тижня у зв’язку з неможливістю забезпечити роботою впродовж нормальної тривалості робочого тижня);
• був оформлений простій не з вини працівника;
• працівнику надавалась відпустка без збереження заробітної плати відповідно до статей 25 і 26 Закону про відпустки тощо.

Нарахування вихідної допомоги провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати шляхом множення середньоденного заробітку на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.