Примусова праця

Згідно з вимогами статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджуються:

1. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.  

2. Використання примусової праці забороняється.

3. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка використовується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

4. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

5. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах забороняється.

6. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

7. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищено законом.

Конвенція Міжнародної організації праці № 29 визначає примусову працю як будь-яку роботу чи службу, яку вимагають від якої-небудь особи під загрозою покарання і для якої  ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Таким чином, з урахуванням вищевказаної інформації, законодавством забороняється використовувати примусову працю. Працівник має право звільнитися у будь-який час з дотриманням вимог чинного законодавства про працю.